Що відбувається із суспільством, яке мріє про зміни, але не наважується їх здійснити?
Історія «Хмар» Івана Нечуя-Левицького розгортається навколо конфлікту двох світоглядів, двох способів мислення про майбутнє.
Дашкович і Радюк, головні герої історії, по-різному уявляють собі шлях до національного відродження. Дашкович тяжіє до ідеалізованого образу України — країни, яку можна любити, оспівувати й берегти у своїй уяві, не переходячи до рішучих дій. Радюк натомість прагне змін, говорить про необхідність пробудження суспільства, але його переконання стикаються з випробуванням реальністю. Між ідеєю та вчинком виникає прірва, яку не так просто подолати.
У режисурі Станіслава Мойсеєва XIX століття, сьогодення й майбутнє заміксовані в одному часопросторі. Психологічна достовірність, гіперреалізм, брехтівське відсторонення співіснують без ієрархії. Парадокс стає методом: щойно глядачеві здається, що він розгадав гру, режисер змінює її правила. Епохи, естетики й способи сценічного існування стикаються, ламаються й складаються в нову конфігурацію.
«Хмари» — це знак катастрофи суспільства, яке бачить потребу в змінах, але раз у раз відступає перед необхідністю діяти. Катастрофи, що народжується в розриві між проголошеними ідеалами та реальними вчинками, між любов'ю до країни та готовністю відповідати за її майбутнє.
Чи здатні ми вийти за межі цього замкненого кола? І чи не повторюємо ми сьогодні історію, яка вже колись поставила перед нами ті самі запитання?
Зверніть увагу!
У виставі є сцени з використанням тютюнопаління, а також присутні яскраві світлові ефекти, різкі та гучні звуки.
Проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду.
