Війна, любов і помста

19 червня 2019
Назва газети: 
День
Кореспондент: 
Іван Бабенко

Олег Ліпцин поставив на Камерній сцені столичного Молодого театру «Медею» Еврипіда

П’єса, написана майже дві з половиною тисячі років тому, прозвучала цілком по-сучасному, до того ж — у новому перекладі Маріанни Кіяновської.

Здається, режисерові вдалося подолати ту дику патологію, що лежить в основі трагедії, головна героїня якої убиває власних дітей, щоб помститися чоловікові за зраду. А можливо, Олег Ліпцин і не намагався нічого спеціально «подолати» — просто останні кілька воєнних років привчили нас інакше, уважніше дивитися на речі та явища, в тім числі й на зраду. Принаймні, нам сьогодні буденно-зрозуміла історія цих двох людей, Ясона і Медеї, які полюбили одне одного, по суті, на війні, під час відчайдушної збройної експедиції за Золотим руном. А коли війна залишилась позаду — залишилась позаду і любов... Подібних сюжетів і нині чимало. Та й Еврипід усе це знав не з казок — він жив в епоху Пелопонеської війни й сам воював.

Ясон, яким його грає Ігор Рубашкін — не цинік, не зрадник і тим більше не банальний ловелас. Це просто смертельно втомлений солдат, для якого війна закінчилась і тепер йому фізично нестерпне будь-яке нагадування про неї.

Одначе біда в тім, що для Медеї (Катерина Кістень) війна не закінчилась. Першим побачив у цьому небезпеку цар Креонт (Ярослав Чорненький) — старий, трохи смішний чоловік із очима наполоханої дитини.

Нещасних дітей Медеї і Ясона ми так і не побачимо на сцені — зате надовго запам’ятаємо дитячі очі старого Креонта і його запитання до Медеї: «Чого ти хочеш»? Це запитання звучить так, ніби поставлене не живій людині, а самій Смерті.

У спектаклі йдеться про страшні речі, однак, у ньому є мудра й зосереджена рівновага. Вона невловима, та ось деталь, яка цю рівновагу ніби унаочнює. Посеред сцени — такий собі квадрат, викладений чистою мармурово-білою морською галькою (сценографія Володимира Карашевського). Що б там не діялось — той мармур залишається чистим, і в цьому є примарна надія на порятунок і прощення.

Іван БАБЕНКО